Всеволод Нестайко: дитячий письменник
ПЛАН
1. Біографічні відомості про В.З. Нестайка.
2. Твори письменника для дітей.
3. Повість-казка “В Країні сонячних Зайчиків”.

1.БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО В.З.НЕСТАЙКА
Більше сорока років працює в дитячій літературі Всеволод Нестайко – цікавий прозаїк, який добре знає тонку і жадібну до незвичайного душу юного читача, його смаки й уподобання і який вважає головним завданням дитячої літератури – пробудження. Виховання совісті.

Народився Всеволод Зіновійович Нестайко 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині у сім’ї службовця. Про своє дитинство письменник розповідає: “...Я чомусь згадую самотність. Так уже склалося.
Тата свого я не пам’ятаю. Скільки не напружую пам’ять – згадую лише цукерки, якими він мене частував у той вечір. Коли прощався з нами... І ще згадую цирк і фокусницю Клео Доротті... Це було в Харкові. Мама повела мене й сестру в цирк, що трохи роздабити після того. як тато поїхав. Згодом виявилося, що поїхав назавжди. Він загинув у 1934 році за кордоном, виконуючи державне завдання. Він вільно володів п’ятьма мовами”. (хлопчику було чотири роки, коли його батько, дипкур’єр, загинув).
Рятуючись від голоду, в 1993 році мама – вчителька з двома дітьми переїхала в Київ, де мешкала її сестра, і почала працювати в 56 школі. Саме з цих років Всеволоду і запам’яталась самотність: хворобливого хлопчика (“мабуть, немає такої дитячої хвороби, окрім рахіту, якою б не хворів у дитинстві”) мама зачиняла дома, а сама бігла на роботу.
В 1941 році одинадцятирічний хлопчик звідав страшні будні війни, окупації, два довгих дитячих роки поневірянь, голоду, страху облав і неволі. Про це він розповідає: “Ми не змогли виїхати, бо я знову захворів. Мамине серце розривалося навпіл. У Москві ж була моя сестра, що вчилася там, в інституті. Два роки ми нічого про неї не знали. Навчання продовжував у підпільній школі, які організувала мама для дітей: “Щоб не дуже відстали, як прийдуть наші”. Згадує письменник і націлений в нього чорний отвір дула німецького автомата на Куренівці, де на старому закинутому кладовищі з іншими хлопчиками рвав горіхи в ліщині. “Жартівливому бистроокому Павлуші куля пробила скроню – він саме повернувся до мене, хотів щось сказати. Тільки вбивши Павлушу, німець побачив, що то хлопець, дитина. І в мене вже не вистрелив. Ніколи було, поспішав...”
Після війни, проштудіювавши самостійно дев’ятий клас, склав екстерном екзамени і закінчив школу із срібною медаллю (була одна четвірка з фізики).
З 1947 року Всеволод Нестайко навчається на філологічному факультеті Київського університету.
У 1952 році, закінчивши вуз, починає працювати в журналі “барвінок”. Пізніше він – редактор видавництва “Молодь”, з 1957 року – редактор у видавництві “Веселка”.
Ім'я Всеволода Нестайка не вперше з'являється на сторінках «Друга читача». Сорок років тому Всеволод Зіновійович і сам писав статті та рецензії для газети. Його ім'я не потребує зайвої реклами — книжки Нестайка видають і перевидають. У 2004 році на Львівському форумі видавців посіла перше місце книга «Тореадори з Васюківки» (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») в новій редакції. А в ще зовсім свіжому рейтингу «Книжки незалежного п'ятнадцятиріччя, які вплинули на український світ», «Тореадорів» визнано однією з семи найкращих книжок у номінації «Дитяче свято». Творчість Нестайка користується популярністю у широкої аудиторії незалежно від віку, статі та соціального статусу. Його Яву, Павлушу та село Васюківку знають навіть за межами України.

2. ТВОРИ ПИСЬМЕННИКА ДЛЯ ДІТЕЙ
Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі “Барвінок”, а перша збірка “Шурка і Шурко” вийшла 1956 року. Відтоді автор написав чимало цікавих і дотепних книжок для дітей. Серед них – особливо талановиті казки для дошкільнят: “В країні сонячних зайчиків” (1956), “Пригоди близняк-козенят” (1972), “Олексій, Веселесик і Жарт-птиця (1972).
Із особливим захопленням читають молодші школярів книги “Супутник “ЛІРА-3” (1960), “Одиниця з “обманом” (1976), “незвичайні пригоди в лісовій школі” (1081), “П’ятірка з хвостиком” (1985), а підлітки – “Надзвичайні пригоди Робінзона Крузо...” (1966, 68), “Пригоди Грицька Половинки” (1978), “Пригоди журавлика” (1979), “Тореадори з Васюківки” (1973, 1980), “Чудеса в Гарбузяках” (1984).
Розповідаючи про свою бажання стати дитячим письменником, Всеволод Нестайко зазначив: “Всі болі розтоптаного війною мого дитинства викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно. Весело, цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими”.
Ось звідкіля витоки такої неповторної Країни Дитинства, створеної Нестайком.
За повість-казку “Незвичайні пригоди у лісовій школі” письменник удостоєний літературної премії імені Лесі України 1982 року. Кінофільм, створений за повістю “Тореадори з Васюківки”, здобув “Гран-Прі” на Міжнародного кінофестивалі у Мюнхені (1968), кінофільм “Одиниця з “обманом” (за однойменною повістю) отримав премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984) і спеціальний приз на Міжнародному фестивалі у Га брово (1985). 1979 року книжка “Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із видатних творів сучасної літератури для дітей.
У 1988 році видавництво “Веселка” випустило в світ книжку В. Нестайка “Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків”, а в 1990 році – “Слідство триває” та “Таємничий голос за стіною”
Живе письменник у м. Києві.
Всеволод Нестайко! – і відразу є на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть усмішки, а в очах їхніх мам і тат заграють веселі бісики. Та й чимало бабусь і дідусів це прізвище не залишить байдужими: вони тут же засвітяться сонечками, бо пригадається їм власне дитинство...
І немає в цьому анічогісінького дивного: адже дитячий письменник Всеволод Зіновійович Нестайко своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічними повістями й казками радує, веселить і повчає, у найкращому розумінні цього слова, вже не одне покоління, бо за плечима в нього — десь під сотню виданих книжок, ціла авторська бібліотека! Та ще з десяток іскрометних пригодницько-фантастичних творів, нових казкових повістей чекають на робочому столі письменника на зустріч із малими читачиками.
Про твори та творчість Всеволода Нестайка можна було б, здається, говорити й говорити, але, пам'ятаючи про основну тематичну і змістову спрямованість пропонованого циклу — кращі казкові книги двадцятого століття, — у даному нарисі доводиться обмежитися розповіддю про створення популярної серед мільйонів малих читачів казкової повісті, точніше — казкової трилогії «В Країні Сонячних Зайчиків»...

3. ПОВІСТЬ – КАЗКА “ В КРАЇНІ СОНЯЧНИХ ЗАЙЧИКІВ”
Повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків» була однією з перших книжок Всеволода Нестайка. “Пригадую, як у далекому 1959 році — а то був рік ^першої з'яви казки — ця книга потрапила мені до рук. Годі й говорити, що, розгорнувши першу ж таки сторінку, я відразу забув про все на світі: який там, вибачайте, до біса футбол, які там козаки-розбійники чи перегони на самокатах! Адже перед тобою — справжній скарб, який не поступиться своєю вартістю усім скарбам корсарів південних морів разом узятих!
Одне слово, від часу знайомства з цією книгою прізвище «Нестайко» раз і назавжди лягло мені в душу, і вже потім я старався не пропускати жодної нової книги письменника — і ніколи не помилявся у своїх очікуваннях!..
А коли вже й сам почав писати для дітей, то мені пощастило особисто познайомитися з улюбленим з дитинства письменником, а згодом — і подружитися з ним на довгі-предовгі літа..
І от тепер, розповідаючи про долю Нестайкової Країни Сонячних Зайчиків, мені доведеться, скажемо так, меркантильно підійти до нашої дружби і скористатися розповідями самого письменника (а розмов у нас із Всеволодом Зіновійовичем, як у всіх дитячих письменників, було ого-го — геть про все на світі!) про те, як він творив і розбудовував свою казкову країну” - каже А. Костецький.
Коли говорити напівжартома — а тільки так, здається, і можна говорити про більшість непересічних творів Всеволода Нестайка! — то власне як казкар письменник почався саме з Країни Сонячних Зайчиків. Ба ні, власне казкарем він, мабуть, уже народився, бо з дитинства постійно вигадував щось таке химерно-хитромудре, що від подиву робили великі очі не лише його друзі-ровесники, а й рідні та вчителі.
А коли Всеволод Зіновійович підріс, то якось подумав: «А чого 6 мені не порадувати-подивувати дітей України в цілому, га?!.. — і почав, користаючи слова з його славнозвісних «Тореадорів з Васюківки», писати, писати, писати, а потім — друкуватися, друкуватися, друкуватися!..
Отак, зрештою, він і зробився улюбленим письменником не лише дітей України, а й дітлашні у багатьох країнах світу: адже його твори перекладались і перекладаються десятками мов інших народів.
Як же народилася відома повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків»? За словами самого письменника, сонячних зайчиків вигадав, звичайно, не він. Сонячних зайчиків вигадав той наш далекий пращур, невідомий самодіяльний лінгвіст-словотвореиь, ЯКИЙ уперше побачив оддзеркалену сонячну плямку і назвав її сонячним зайчиком.
Про живого сонячного зайчика з довгими вушками, лапками та куцим хвостиком писало багато поетів, але відкрити й описати казкову Країну Сонячних Зайчиків, мов Колумбові Америку, пощастило саме Всеволоду Нестайку. А було це так...
Одного сонячного ранку перед пробудженням наснилося письменникові, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння — до речі, у дитинстві Всеволод Зіновійович, за його словами, був рудий і веснянкуватий! — і він одразу прокинувся й відчув якусь незвичайну радість, передчуття щасливої несподіванки, і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл та й розпочати писати про отих лоскотливих і бешкетних сонячних зайчиків!
Так і народилася повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків» сорок один рік тому, у 1959 році, й одразу зробилася улюбленим читанням української дітвори.
Невдовзі Країна Сонячних Зайчиків зажила своїм
власним життям, одкрила, так би мовити, свої повноважні представництва в Росії, в Білорусі, у Грузії, в Литві, в Латвії, а згодом :— і в англомовних країнах.
Після такої, майже всесвітньої, слави, яку набула Нестайкова Країна Сонячних Зайчиків, письменник гадав, що вже більше не писатиме про неї та про її мешканців, але помилився, на щастя!..
Років із тридцять тому, під час виступу в одній із шкіл, до письменника, як він сам розповідав, підійшла вчителька молодших класів, молоденька, гарненька, з променистими розумними очима, і розповіла йому, як вона читає дітям у класі про сонячних зайчиків, і що вони разом навіть придумали гру в Країну Сонячних Зайчиків: малюють малюнки до цієї казки, а переможцям цього конкурсу вручають посвідчення почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.
Письменника ця розповідь страшенно зворушила, й він сказав учительці: «Та ви ж просто чарівниця із Країни Сонячних Зайчиків!» і після цього почав думати над новою казковою повістю, героїнею якої була б ота вчителька — Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків.
Так десь із десять років тому з'явилася з-під пера Всеволода Нестайка нова казкова повість, яка була своєрідним продовженням попередньої, де фігурувала ота Незнайомка, бо, на глибоке переконання письменника, класні керівники - то класні чарівники: недарма ж у вчителів улітку не один, як у всіх інших громадян, а два місяці відпустки — один місяць вони відпочивають, а другий — навчаються на курсах підвищення кваліфікації класних чарівників у Країні Сонячних Зайчиків!
Саме із цієї, можна сказати — фундаментальної, думки і народилася нова повість-казка «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків».
Як розповідав мені Всеволод Зіновійович, йому здавалося, що тепер він уже точно ніколи й нізащо не повернеться більше до сонячних зайчиків, але... Ох, уже це «але»! Нікуди від нього дитячому письменнику, який пише пригодницькі твори, не подітися!.. Так от... Але одного разу виступав Всеволод Нестайко знову ж таки у школі, й одна дівчинка раптом сказала: «А я на вас ображаюсь! У вас майже всі головні герої, крім хіба що Космо-Натки, — хлопці. А дівчатка завжди другорядні. Ви, мабуть, їх просто не любите!..»
За словами письменника, він одчайдушно зреагував на докір дівчинки розпачливим вигуком: «Боже збав! Люблю! Дуже люблю! Просто жити без дівчат не можу! І письменником став тільки після того, як у мене донька народилася!»
На що оте цікаве й настирливе дівча кинуло: «Тоді напишіть про дівчинку в якійсь казковій країні!..»
Це вже було пряме соціальне замовлення! Діватися було нікуди, тож довелося письменникові знову братися за перо та й повертатися до своїх давніх фантазій...
Так і народилася нова казкова повість «В Країні Місячних Зайчиків», де головною героїнею стала дівчинка Ганнуся, або просто — Нуся.
Зрештою, протягом чотирьох десятиліть уклалася казкова трилогія, яка під загальною назвою «В Країні Сонячних Зайчиків» вийшла у видавництві «Довіра» у 1994 році і, здається, нарешті «закрила» цю «зайчикову» тему для Всеволода Нестайка назавжди — а втім, хто його знає!.. — тим самим дозволивши йому вивільнити розум, уяву і час для створення нових і нових непересічних повістей-казок, які щедро випорхують із-під його невтомного талановитого пера і друкуються у наших найпопулярніших дитячих часописах.
Доля Нестайкових сонячних зайчиків не обмежилася рамками власне книг, а набула інших жанрових і видових забарвлень.
Так, зокрема, письменник створив феєричну п'єсу «Сонячний Зайчик і Сонячний Вовк», яку поставили у Львівському обласному та Ніжинському театрах.
Редагував Всеволод Зіновійович і дитячий казково-пригодницький журнал «Терентій», назву якому дало ймення одного із сонячних зайчиків, мешканців казкової країни.
З'являлися сонячні зайчики і в п'єсі Всеволода Нестайка «Перо Жарт-Птиці», яка свого часу з успіхом ішла на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка...
Одне слово, сонячні зайчики вже понад сорок років живуть не лише в душі та в уяві письменника, а й мандрують по всіх усюдах, щедро засіваючи дитячі серця та голівки сонячними щирістю й добром!..


Використана література:
1. Журнал “Початкова школа”.
2. Новітня література ХХ століття.








Самые лучшие цены на клееный брус на http://www.mkndom.ru/