Сатира Осипа Маковея на сторінках часописy «Зеркало»
Кінець XIX – початок XX століття в Галичині та на Буковині характеризується піднесенням культурного і політичного життя. Незважаючи на складну суспільну ситуацію, Галичина ніби переживала друге своє відродження (після появи «Русалки Дністрової»). “Жвавий літературний рух, що розпочався в ювілейному 1898, спостерігався також і в 1899 році.

Це було не лише раптове відродження, а й справжній початок інтенсивного духовного життя всього українського народу в Галичині і в Російській імперії” [9, т.33, 10].
Порівняно з Наддніпрянською Україною західноукраїнські землі справді дихали вільніше, про що зокрема свідчить стан книгодруку та існування розгалуровідні діячі того часу добре усвідомлювали необхідність повноцінного функціонування друкованих органів для становлення нації, зокрема представник Чехії в австрійському законодавчому рейхстазі у Відні Ф.П.Рігер проголосив у Конституційному комітеті наступне: “Свобода преси дасть змогу якнайповніше розвинутись руському (українському – О.З.) елементові. Його натхнена свободою література розтопить такий твердий колись лід російського абсолютизму...” [7, 419].
Отже, на той час Галичина являла собою зразок і приклад для наслідування для прогресивних діячів всієї України. Не завжди вдавалося політичним і культурним діячам домогтися свого в справі національного розвою, однак спроби не припинялись, вони були налаштовані на активне перетворення дійсності, завдяки чому Галичина стає осередком невпинної роботи в справі відродження і поступу. І все ж таки попри свідому налаштованість на перетворення дійсності, треба було ще багато зробити і переробити передовсім у власній свідомості цих діячів, а вже потім приступатися до роботи над облаштуванням в демократичному напрямку життєвих реалій. Іван Франко так обгрунтовував причини негаразів тоочасного суспільства: « Брак сильного національного почуття в масах народу і в рядах інтелігенції був причиною всіх отих хитань, роздвоєнь, «нових ер», «нових курсів» і різнорідних косолідацій. Не маючи опори в економічно незалежних, національно свідомих масах народних, інтелігенція мусила хитатися, як тростина на вітрі: один ждали собі підмоги з Московщини, другі від міжнародної соціалістичної революції, вкінці почали шукати помочі у поляків» [9,т.33, 508].
Цілком зрозуміло, що попри всі права на видання і друк цензура все ж існувала, тому видавці і дописувачі починають активно звертатися до засобів сатири. Серед сатиричних журналів досліджуваного періоду на особливу увагу заслуговує часопис «Зеркало». В «Енциклопедії українознавства» в статті «Гумористична преса» знаходимо тільки лаконічне згадування про цей часопис: “Роки партійно-політичної і станової диференціації 1880 – 1905 знайшли відгомін у гг. «Зеркало» (1882–1883) і «Нове Зеркало» (1884–1885) К.Устияновича у Львові” [3, 462].
Цікаво, що не всі дослідники надавали значення цьому виданню. Зокрема у своїй монографіі «Українська сатира періоду революції 1905-1907 років» (1966) М.Л.Гончарук виділяє тільки журнал «Шершень» серед сатиричних часописів того періоду, зазначаючи що, «сатирично-гумористичний тижневик «Зеркало»... на серйозну, тим більше соціально загострену сатиру був надзвичайно бідний” [2, 12].
Все ж таки враховуючи політичну заангажованість, слід звернутись в питанні значення часопису до авторитетного сучасника, а також і співробітника «Зеркала» Івана Франка, який зауважував, що згаданий журнал мав “не мале значення” серед інших часописів подібного спрямування, тому письменник ставив його в один ряд з такими періодичними виданнями, як «Діло», «Батьківщина» і «Зоря» [9,т.41, 425 – 445].
Цей часопис з перервами виходив з 1882 по 1883 рік ( не до кінця року) під редакцією К.Устияновича, 1886 року під началом Є.Олесницького, з 1889 по 1892 р. – В.Невицького, а також номери 17/18 1892 р. по 1893 під редакцією І.Кириловського. Останній період функціонування «Зеркала» з 1906 по 1907 роки проходив під керівництвом О.Дембицького. В 1883–1885 роках журнал змінив свою назву на «Нове Зеркало».
Однак попри всю нетривкість функціонування часопис не тільки спромігся залишити яскравий слід в історії, але й постійно створював широкий резонанс в суспільстві за часів свого існування.
Дослідник української преси А.Животко писав: “Програма молодої української журналістики в час її народження, дивлячись на хронікарський зміст, іде в двох напрямках. Один з них – науково-літературний (історія, етнографія, красне письменство тощо), другий – сатирично-літературний”, причому обидва напрямки так чи інакше слугували одній меті “пробудженню в українському суспільстві національної думки і почуття” [4, 40].
Саме тому є сенс зупинитися на сатиричному часописі «Зеркало», до того ж не слід недооцінювати роль журналістської продукції взагалі як для галицької та буковинської інтелігенції, так і для селянства. Однією з причин посиленої уваги до періодики було те, що з тридцяти тисяч населення лише п’ять тисяч, за словами І.Франка, користувалися українськими книжками, тому друкувати їх було невигідно, в той же час журнали і часописи могли собі дозволити багато хто з них. Тому періодичні видання набувають вирішального значення і стають “щоденними, справжніми молохами, що пожирають велику кількість всіляких тем” [9, т.32, 10].
Завдання часопису «Зеркало» була окреслено уже в першому номері у вірші «Поклик» і зразу ж почало активно впроваджуватись на його сторінках: “Плювати на злобу, на нездарство, підлість вражої груди, на лукавство и коварство” (1882, ч.1).
Говорячи про співробітників часопису «Зеркало», слід виокремити яскраву групу творчих індивідуальностей, як реально існуючих осіб, так і постійних і незмінних «дописувачів» рубрік, що уособлювали собою всі ті злободенні питання, що порушувались в «Зеркалі». Серед них доктор Вичоса (псевдонім Кирила Устияновича), який часто керував редакційною колонкою; Патріотник, який говорив виключно польською; Шкаралупник – така собі «людина у футлярі». Працювали в редакції журналу такі видатні діячі як І. Грабович, В. Коцовський, І. Франко.
Крім того постійно друкувались твори О.Здерковського (псевдонім Мотиль, О.И.М.), О.Маковея (криптоніми М., Ом., Мак., О.Мак.), В.Щурата (Конон В., Конін В., Борончинський), В.Масляка, П.Кирчіва (Віце-Вичоса, Кусіка, Колиоко, Перчик), С.Яричевського (Леонід С., Шальвір) та інших.
Часопис виступав резонатором політичних і культурних подій, на його сторінках активно порушувалось мовне питання, велась боротьба за фонетичний правопис (сам часопис врешті-решт перейшов на нього з 4 частини 1892 року), друкувались вірші та статті, спрямовані проти діяльності москвофілів. До того ж висвітлювались такі негативні боки галицької дійсності, як міжпартійні суперечки і звагалі проблема багатопартійності, коли «наразъ ся только партій зорвало!/ що день ся сыплять нови програмы» (ч.20, 1890).
«Зеркало» сміливо здирало машкару з обличь тогочасних політиків, відкриваючи їх егоїстичні наміри, зокрема показовими в цьому плані є сатиричні дописи Осипа Маковея. Слід зазначити, що його публікації в «Зеркалі» стали наче трампліном в широкий світ літературної творчості, хоча сам він і називав свої дописи в часопис «дурничками»[1,8].
Загальне число надрукованих в журналі віршів було 17, всі вони були подані молодим поетом в період з 1889 по 1892 рр. Серед них можна виокремити ті твори, які безпосередньо торкаються проблеми істинного патріотизму, наприклад у поезії «З житя патріотів» (ч.6, 1892), де в лаконічних римованих рядках автор змальовує такого «патріота»:
Та все ж ганьбити міг він всіх,
Бо був великим патріотом.
Умів балакати, кричать
І обкидати всіх болотом
Він ясно бачив штучність їх громадської роботи, врешті ця тема стане провідною у творчості Маковея-сатирика. В «Зеркалі» ми маємо можливість спостерігати зародження уваги автора до питання псевдопатріотизму. Ще один із зразків вірш «Пісня Аргонавтів» (ч.7,1890), у якому сатирик торкається теми ставлення до народу з боку політиків. Тепер він обурюється, спостерігаючи наскрізь фальшиву «любов» і «опікування» народними справами «спеціалістів від шлункової політики [6,X]»:
Бо мы велике зване маєм,
Здалека любимо народ,
Себе хвалити добре знаєм,
И кождый з нас є патріот (ч.7, 1890)
Перші віршовані сатири на злободенний темат поступово будуть замінені Маковеєм на фейлетони та публіцистичні статті, однак зміниться форма, а аж ніяк не змістовне наповнення. Його внутрішні закони і переконання, налаштованість на нещадну критику як щодо самого себе, так і щодо оточуючих, будуть керувати Маковеем на тернистому шляху письменника, зануреного в політичний і культурний простір України.
Таким чином, розглянувши тематику часопису «Зеркало», можна дійти висновку про те, що завдання, заявлене доктором Вичосою в першому номері «Зеркала» від 1889 року, вповні виконувалось :
Отсе и способъ на все то єсть въ мене ,
Най Русь побачить очима здорова,
де єси зерно, а де єсть полова!”
А сам журнал став трибуною прогресивної думки того часу, позаяк “...з його оперативністю, яскраво вираженою українською позицією привабив кращих представників української інтелігенції можливістю у злободенній, політично загостреній формі висловлювати свою думку з приводу суспільно-політичного життя Галичини ” [8, 418-419].


Література
1. Автобіографія і покажчик творів Осипа Маковея. – Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка, архів Маковея, 59/ 2726.
2. Гончарук Українська сатира періоду революцій 1905 –1907 років. – К ., 1966. – 155 с.
3. Енциклопедія українознавства. – Т.2. – Львів, 1993. – 800 с.
4. Животко А. Історія української преси – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с.
5. Зеркало: Гумористично-сатиричний двотижневик (1907-1908). – Львів, 1882-1883, 1889-1893.
6. Козоріс М. Передмова до: Маковей О. Вибрані оповідання. – К., 1929. – С.IX –XXXII.
7. Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. – К.: Основи, 1994. – Т.І .– 554 с.
8. Романюк М. Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870 – 1940 рр.). – Львів: Фенікс, 2000. – 588 с.
9. Франко І. // Зібр.творів: У 50 т. – К., 1981-1986.








Алмазная резка цены на алмазную резку проемов.