Роман І.Багряного 'Людина біжить над прірвою'
Художня деталь як стильова ознака творчості письменника є неповторним, глибоко індивідуальним атрибутом. Тому при порівнянні стилів письма будь-яких письменників ми навряд чи знайдемо у них однакові художні деталі. Ю.Б.Кузнецов зазначає: “Стильова манера письменника виявляється не тільки у своєрідності всього твору, а й в особливостях кожного з його елементів.

Вибір деталей, ідейно-художні завдання, які з їх допомогою вирішуються, у різних письменників різні” [3:233]. Деталь може бути речовою, портретною чи пейзажною, одиничною або наскрізною, може набувати символічного значення. Але, незважаючи на те, якою є художня деталь, вона служить для розкриття підтексту, для глибшого розуміння ідейного змісту твору. Автор може застосовувати деталь і для вираження складних внутрішніх переживань персонажа та поглиблення психологізму.
У творчому доробку Івана Багряного художня деталь посідає важливе місце. Чимало критиків та літературознавців, досліджуючи творчість письменника, розглядають такі особливості його стилю, як мова творів, мальовничість пейзажів, психологізм, глибина змалювання характерів, гостросюжетність, близькість до фольклорних джерел тощо. Проте зовсім не всі звертають увагу на вдало дібрані художні деталі, які у Багряного “психологічно місткі, реалістично-асоціативні, які часто-густо набувають символічного значення і є, сказати, сюжетотворчими” [4:45].
Звернемо увагу на оздоблення військової форми начальника спецвідділу радянських військ: “Уніформою він зовсім не відрізнявся від автоматників, лише на ковнірі блюзи під шинелею мав дрібні червоні зірочки, що лисніли, як краплі крові” [1:54]. У такий спосіб письменник показує заплямованість радянської влади кров’ю, розкриває усю жорстокість тоталітарної системи, радянських військ, які знищували український народ нарівні з фашистськими загарбниками; військ, чиї літаки бомбардували українські селища й міста не менше за німецькі. Червоні зірочки, які на асоціативному рівні нагадують людську кров, є тонкою неординарною деталлю модерністського характеру. Показовим є те, що ця зорова деталь з’являтиметься у різних видозмінах упродовж усього роману.
При портретному описі персонажів вагомою деталлю для Івана Багряного є очі. Цю художню деталь упевнено можна назвати наскрізною, адже ми зустрічаємо її з перших сторінок роману і до останніх. Змальовуючи очі людини, прозаїк розкриває її характер, долю, вдачу. Про головного героя роману ми читаємо: “З очима, запаленими вогнем великої, нездійсненної мрії” [1:41]. Або: “Максим протер очі. З них не зникло марення, напливаючи на дійсність. У них ще ішов Микола ‹…›. В них горіли сонце і свічка, мерехтіли дерева в скляному вбранні” [1:83]. Таким чином, за допомогою такої, на перший погляд непомітної деталі І.Багряний зображує міцний характер Колота, його незламну вдачу й непереможний дух, показує його готовність боротися за свою мрію і дійти до кінця, до перемоги, хоч і ціною власного життя. Показовим є ще один портрет, де очі є виразником людської долі: “Усмішка куми та її чорні, несамовито пломеніючі очі були тим перехідним бар’єром, через який не насмілювався переступити жоден, навіть найбрутальніший і найбільше змучений італійський солдат із тих, що пробували заволодіти цим домом. Ба, через цей бар’єр, мабуть, не насмілилась ба переступити й уся італійська армія” [1:16]. Така художня деталь дуже точно відтворює загальновідому приказку: “Очі — дзеркало душі”. І справді, у Івана Багряного це дійсно так: “Максим дивився Кутузову в очі, й йому хотілося вдарити його в ті очі, — ні, в душу” [1:71]. За допомогою цієї ж деталі письменнику вдалося влучно відтворити найтонші порухи людської душі: “Вона мовчить, але очі її кричать” [1:43]. Або: “Вона мовчала, поводячи зрідка оком десь набік, але вона йому — Максимові — щось кричала своїми очами, щось питала, пояснювала, а чи просила прощення” [1:78]. І.Багряний неодноразово наголошує, що через очі людину видно наскрізь: “А очі… Власне по очах і було видно все сум’яття, весь справжній хаос його душі” [1:34].
Зустрічаємо ще одну зорову деталь твору — це картина Густава Доре “Йосип і Марія з Іісусом утікають у Єгипет на малому осляті”, яка висить на стіні Максимової хати. Єгипет для Багряного — це не просто далека країна, це місце, де можна сховатися від світового зла, пристанище людини, яка не лише на своїй землі не має місця під сонцем, понад те — увесь світ, здається, проти неї. “Соломон, що пильно розглядав картину, нарешті зітхнув і, ніби читаючи думки Максима, промовив:
— Вони мали Єгипет…
— Так, професоре (посмішка), — вони дійсно мали Єгипет.
Соломон повернувся до Максима всім корпусом:
— А ми? А де ж наш Єгипет, Максе?! Га?! — запитав він з несподіваним притиском, досить трагічно і по хвилі меланхолійно сам собі відповів: — Нема такого Єгипту, куди б можна було втекти нам” [1:18]. Автор надає цій деталі певного символізму. Єгипет, куди змогли втекти Йосип та Марія, це для героя рятунок, звільнення від сталінського режиму та репресій. Але Максим Колот все ж таки приходить до висновку: “Немає… Ні немає такого Єгипту” [1:22]. Багряний натякає, що від правлячого тоталітарного режиму не втекти.
Єгипет для І.Багряного є місцем порятунку, а як засіб спасіння в безвиході письменник обирає іншу художню деталь: “Але вони все-таки бігли на захід, бо була надія на фізичний порятунок десь там, у тому світі, якого вони ще не бачили. Це була тонесенька соломинка, за яку хапалися приречені на смерть, приречені в однаковій мірі від “сходу” й від “заходу”, — соломинка надії, іскра, що десь там, невідомо де…” [1:22]. Не дивно, що автор застосовує саме цю деталь. Тим самим він підкреслює мізерні шанси героя на спасіння. Єдиною крихітною соломинкою, за яку ще можна вхопитися й урятуватись є віра в Бога: “І тільки Бог — одвічне прибіжище душ людських — це та соломина, за яку я хочу вхопитися, зависаючи над прірвою” [1:19]. Письменник на сторінках роману неодноразово повертатиметься до цієї деталі, зображуючи людину, “яка металась, мов потопельник на морі, шукаючи соломинки, щоб ухопитись” [1:25]. У такий спосіб Багряний натякає на безвихідь ситуації, в яку потрапляє його герой. Адже тонесенька соломинка — це остання надія на порятування людей, приречених на загибель.
Символічного значення набуває ще одна художня деталь — треті півні, які трактуються автором як передвісники зради: “Команда прозвучала моторошно, немовби то кричав півень. Отой самий біблійний півень, перед зреченням Петра й перед узяттям Христа на Голгофу” [1:83-84]. Іван Багряний проводить паралель: як Христа зрадили та прирекли до страти, так і Соломон зрадив Максима, якого було звинувачено у “зраді батьківщині”, схоплено і повезено на страту. Ця деталь наскрізна, ми не раз зустрінемо її в романі. Але іншого разу письменник ніби побіжно змальовує її: “Стали. Вишикувались по чотири. В передранковій і глухій мряці десь над селом кричали півні. Треті півні” [1:85]. Треті півні стають не лише передвісниками зради, але сама по собі ця деталь вносить відчуття неспокою.
Показовою є ще одна зорова деталь твору “Людина біжить над прірвою”. Це мармуровий янгол, який стоїть на цвинтарі: “Так, це ж вони, далебі, йдуть туди, де стоїть той янгол мармуровий, повернутий на землю, що так трагічно заломив руки в мармуровій печалі… тужить. Хоч його й потішали щороку безліч разів священики та хори церковні ‹…›. Янгол усе тяжко зітхав і плакав ревно, скільки Максим його пам’ятає. І малому Максимові все здавалося, ніби тому він так ридав, що недалеко біля нього все було копано великі ями та роблено в них братські могили для розстріляних над ними людей…” [1:138]. Цей кам’яний спокійний янгол виступає контрастом між світом земним і світом Божим, між жорстокою, трагічною війною і спокійним цвинтарем. Цей янгол мармуровий оберігав та оплакував душі змучених та вбитих, охороняючи їхнє останнє пристанище. Цікавим є те, що молоденька медсестра у білому халаті нагадує Максимові янгола: “Молоденька, сімнадцятилітня дівчина з русявим непокритим волоссям, що розвівалося на вітрі, вона була мовби той янгол мармуровий з цвинтаря, що раптом ожив і вибіг на середину вулиці” [1:69]. Янгол цей не лише посланець Господа, а й охоронець душ людських.
Привертає увагу читача деталь Івана Багряного, яка набуває символічного значення і стає наскрізною у творі. Це самум — велетенський вітер пустель, який рухає піски, приводить у рух цілу пустелю. Самум і пісок — деталі глибоко символічні, наповнені підтекстом. Головним чином цей підтекст розкривається через образ Соломона: “… — Людина нічого не може. Як не може нічого пісок великих пустель. Лише як підніметься самум — пісок рухається стіною, й засипає геть усе, і засипає сам себе. Безвільний пісок… І все обертається в руїни. І, насамперед, в руїнах рипить пісок!.. Пісок, брат!.. Найбільша сила, яку я визнаю, це сліпий інстинкт руїни, який сидить у кожній такій піщині, — це сліпий, стихійний, непереможний рух до смерти…‹…› — “будує світ”! Але при першій вогневій спробі все це падає і оголяється прірва. Прірва, над якою хочеться вити вовком. Осиротіла, сама на себе здатна людина не може існувати. Через те вона дається підхопити себе самумові й перти в хмарі собі подібних… На загин… ‹…›. Підхоплені самумом, піщинки стають нарешті собою, виявляючи свої властивості, свою справжню природу, свою суть — без пропагандивного блуду” [1:37]. На інтуїтивному рівні ми можемо здогадуватися, який зміст вклав І.Багряний у свою художню деталь. Під самумом автор викриває тогочасний тоталітарний сталінський режим, який знищував особистість і тяжів до масовості, колективізму. А пісок — то сірий, затурканий натовп, у якому кожна людина — це безлика піщинка, мізерна і не значуща, яка безвільно підкоряється самумові. “Самум, що йде віхолою, забиває всьому живому дух, мете геть усе в небуття. І, може, тому при спробі розглянути людину в тім самумі робиться млосно” [1:40]. Письменник показує наслідки, до яких приведе тоталітаризм. Але в той же час Багряний зауважує, що його герой, Максим Колот (а по суті й сам письменник) — це людина, “що не далася схопити себе так просто тому страшному самумові” [1:40]. Герой Багряного — це людина, яка “повернулася всторч і пішла навпроти, пригинаючись до самої сирої землі, своєї землі, хапаючись за неї й за все, що на ній є, не даючи скинути себе в прірву” [1:40]. Так, привертає увагу інша художня деталь — прірва. Вона винесена автором у заголовок роману — “Людина біжить над прірвою”. Деталь наскрізна, проходячи через увесь твір, вона розкриває його ідейний зміст. Головне для героя — не дати скинути себе у глибоку прірву, провалля безнадії, страху й смерті, у якого немає дна. Це “чорна загибель, моторошне царство руїни, безнадії, краху людської душі” [1:40]. І над цією прірвою все своє життя біжить людина, балансує і тримається землі, прикладаючи усі зусилля, щоб не впасти.
Письменник майстерно виписує психологію людини, яка все ж зірвалась вниз: “Армія та зростала з кожною годиною. І дивно —люди цьому зраділи. Так, зраділи і раділи. Але, зрештою, нічого дивного в цьому не було. Це був звичайний вияв страшного людського егоїзму: летячи в провалля самому, радіти, бачити, що ти не сам, а що з тобою летять і тисячі інших — чим більше, тим краще” [1:129].
Отже, розглянуті особливості художньої деталі Івана Багряного підкреслюють основні риси індивідуального стилю митця, такі як: психологізм, переплетіння елементів експресіонізму та імпресіонізму, риси екзистенціалізму, філософсько-аналітичне заглиблення у дійсність. Використання художньої деталі як вагомої стильової ознаки відбиває сутність сучасної авторові історичної доби. Багряний розкриває деталь крізь призму світогляду, а отже, і через призму світобачення свого героя, що служить виразником складних душевних переживань. Досить часто у письменника деталь є наскрізною і символічною. Це дає змогу глибше осягнути підтекст, ідейний зміст та психологізм твору. Іван Багряний уміло використовує портретні, пейзажні та речові деталі. Художні знахідки Багряного є свідченням високої літературної майстерності та неперевершеного таланту митця. Володимир Базилевський писав: “Майстер сюжету, він знає ціну деталі, ґрунтовний в описах, володіє фактажем” [2].

Література

1. Багряний І.П. Людина біжить над прірвою: Роман / Післямова Л.Череватенка. — К.: Укр. письменник, 1992. – 320 с.
2. Базилевський В. Хліб духовний: випробовування свободою// Вечірній Київ. – 1992. – 10 березня.
3. Кузнецов Ю.Б. Художня деталь як стильова ознака новел М.Коцюбинського // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст.: Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1987. – С.233-262.
4. Святовець В. Художня деталь і вся палітра (до вивчення роману І.Багряного “Тигролови”) // Урок української. – 2004. – №3. – С.45-48.

Автор: Перерва О.М., студентка 5 курсу Херсонського державного університету

Опубліковано: Перерва О. Роль художньої деталі у романі Івана Багряного "Людина біжить над прірвою" // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 3. — К.–Херсон: Просвіта, 2007. — С.168-174.

Джерело: сайт "Просвіти" Херсонщини








Самая подробная информация Купить саженцы почтой тут.